Ковельська районна рада
Ковельський район, Волинська область

Василь Олексюк: "Сільська медицина найближча до людей"

Переглядів: 214

Напевно, немає такої людини, яка змогла б у своєму житті обійтися без допомоги медиків. Без перебільшення скажу, що хоч обрала  журналістику, а не медицину,  люди у білих халатах   викликають у мене величезну повагу. Народилася і живу я в місті, та життя людей в сільській місцевості, їхні болі і тривоги не залишають мене байдужою. Особливо хвилює стан справ з медициною на селі.  І не тільки у поліській "глибинці".  


Про те чи змінилась ситуація на краще в охороні здоров'я у зв'язку з її реформуванням, в яких умовах  працюють сьогодні працівники первинної медичної допомоги, до відповідальності яких додався ще й  злощасний  "Covid-19", ми розмовляємо із депутатом Ковельської районної ради, завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту с. Козлинич Поворської ОТГ Василем ОЛЕКСЮКОМ.

Високий професіоналізм, компетентність та енергійність – ось ті риси, які зробили Василя Івановича авторитетною і шанованою людиною не тільки у Козлиничах. Провести прийом у ФАПі,  надати медичну допомогу пацієнтам у рідному селі, поміряти тиск, оглянути  хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові  виклики – далеко не весь перелік обов'язків, які виконує фельдшер, який понад 30 років присвятив себе обраній справі.

Родом  Василь Олексюк із с. Карпилівки Камінь-Каширського району. Тут промайнули дитинство, шкільні  роки, але й  досі частинка його душі належить селу, звідки родом, де все таке рідне і близьке. Після закінчення школи склав іспити в Ковельське медичне училище, яке успішно закінчив. Перше робоче місце було  у Карпилівці, затим - служба в армії, яку проходив у Німеччині (НДР). Працював військовим медиком, згодом  одружився. Первісток в молодій сім'ї народився у Німеччині. Однак обставини склалися так, що Василь Іванович разом з родиною повернувся в Україну.

Тож із жовтня 1990 року до сьогоднішнього дня працює і проживає у Козлиничах. 

– Василю Івановичу, Ви маєте досить солідний стаж роботи в медицині, бачили на своєму шляху чимало.  Однак, що не рік, то відбуваються якісь зміни, ведуться постійні реформи, обіцянки чиновників на міністерських кріслах, що  медицина заживе "по-новому". А як воно насправді? 

– В усі часи працювати в медичній галузі було непросто. Але якщо згадати 90-ті роки, коли на прилавках сільських магазинів були, скажімо, гумові чоботи та гармошки, то слід сказати, що на медицину виділялися значні кошти. На жаль, завжди стояло питання про закриття ФАПів, скорочення молодшого медичного персоналу (таких наприклад,  як опалювачі, санітарки). Справа в тому, що і ціни тоді були значно нижчими. З кожним роком вони підвищуються, в той час, як фінансування медицини зменшується. Це дуже прикро. Тим більше, що нині  триває реформа "первинки". Міністерство охорони здоров'я взагалі  їх не бачить.  Передбачається створення  пункту "Здоров'я", причому в населених пунктах, де проживає більше, ніж 700 чоловік. А нам доводиться працювати без  молодшого медичного персоналу.

 Прийшов вранці на роботу і перш, ніж зробити щеплення, мушу  займатися  прибиранням. Завідувачі ФАПів виконують усю роботу без винятку, щоб мати відповідні санітарні умови. Мені пощастило більше, бо я обслуговую одне село. А дехто із сільських медиків працює на два або навіть три населених пункти.  Особливо гостро стоїть це питання в зимовий період 

Але до всього звикаєш. Я не уявляю життя без своєї роботи, односельчан, до яких прикіпів  серцем і душею. Шкода, коли вони хворіють. Ви правильно сказали, що працюємо в непростих умовах. Уявіть собі ситуацію, Ви приходите до мене на прийом, а я тримаю в руках швабру і мию підлогу...

– Василю Івановичу,  не треба бути великим знавцем медицини, аби побачити очевидне. Боляче і прикро, коли у таких маленьких селах, як, до прикладу, Світле чи Шкурат, старенька бабуся або  дідусь не мають можливості отримати першу невідкладну допомогу. Та й не збагну, як можна лікувати людину, скажімо, "візуально". Є чимало випадків, коли потрібно зробити  відповідні аналізи чи обстеження… А якщо це віддаленний населений пункт? Як же вчасно довезти хворого до лікарні?

– Далеко не в кожного фельдшера є автомобіль, але в кого він є, то стараємось вчасно довезти хворих до амбулаторій чи  до районної лікарні. Якщо є необхідність, то викликаємо бригаду швидкої допомоги. На моє переконання, людина з міста чи великого населеного пункту не відрізняється від мешканця маленького села, який теж потребує належної медичної допомоги. Було б чим доїхати до хворого, а так це є завжди. Тому іноді складається враження, що відбувається свідоме знищення сільської медицини.

– Ви як депутат Ковельської районної ради,  часто порушуєте цю проблему під час сесійних засідань. А як вирішуються такі  питання "на місцях"?

– У нас налагоджена гарна співпраця з головою Ковельської районної ради  Андрієм Броїлом, депутатським корпусом. Уважно розглядаємо звернення громадян,  в міру можливостей виділяємо кошти на лікування хворих. Не можу не згадати депутата обласної ради Віктора Козака, екс- керівника Ковельської райдержадміністрації. Будь-яке питання із ним вирішували і вирішуємо з користю для громади. І це  радує. 

З 1 січня 2020 року сільська медицина ("первинка") фінансується коштом місцевих бюджетів. Якщо територіальна громада має можливість утримувати ФАпи, тоді вони матимуть змогу функціонувати. Дякувати Богу, знаходимо компроміси і порозуміння із сільськими депутати, які не стоять осторонь проблем медицини.

– Повернімося до теми номер один – карантину. Чи забезпечений сільський медик засобами захисту?  Чи побільшало хворих за останніх два місяці?

– Якщо відверто, то хворих не побільшало. В зв'язку з карантинними обмеженнями, проводжу консультації в телефонному режимі. Але не можу не згадати один випадок. Захворіла маленька дитина (до року) з підозрою на пневмонію. Прийшов її оглянути, надати першу невідкладну допомогу. Викликав бригаду швидкої допомоги, аби доставити дитину в центральну району лікарню. Приїхали вчасно,як і належить, в захисних костюмах, масках, рукавичках, захисних екранах. Все – у відповідності із протоколом. А  я прийшов на виклик до хворої  дитини в одній масці і рукавичках. Так чи інакше до хворого  першим поспішає на допомогу сільський фельдшер. За час карантину (2 місяці) отримав п'ять одноразових масок, дві шапочки, дві пари рукавичок та один респіратор. Цього явно недостатньо.

– Василю Івановичу, а як же з медикаментами першої необхідності? Сільські ФАПи забезпечені найнеобхіднішим?

– Так.  Для невідкладної допомоги  отримуємо безкоштовні ліки, якими забезпечує Ковельське МТМО. Зняти гострий біль, запобігти інфаркту міокарда є можливість тут, на місці.  Крім того, в Козлиничах працює аптечний пункт, де можна придбати ліки. 

– МОЗ України звітує про те, що в умовах карантину воно приділяє особливу увагу медичним працівникам, які щодня ризикують своїм життям задля порятунку людей. Обіцяють солідну  доплату у розмірі 300 відсотків окладу. 

– Дякуємо МОЗу, що у нас хоча б збереглася та заробітна плата, яка передбачена тарифною ставкою. Про нас, сільських медиків, держава забула. Поки що надбавки не отримують навіть ті, хто лікує хворих на коронавірсну інфекцію. В жодному режимному наказі  немає такої установи, як ФАП. Як уже згадував у нашій розмові, ФАПи утримують місцеві громади.

– Як же тоді бути з людьми, котрі живуть в невеличких селах, де мешкає кілька десятків людей?

– Щоб бригада швидкої допомоги приїхала з Ковеля, необхідно відповісти на чимало питань. Екстрена медична допомога (прямий зв'язок з нею) знаходиться в  Луцьку. Область передає повідомлення в  Ковель. Тоді скеровується бригада швидкої допомоги, яка на той момент перебуває найближче до потрібного населеного пункту. Дуже добре, що у Поворську (11 кілометрів від Козлинич) є пункт швидкої допомоги. В разі потреби карета "швидкої" приїздить за 15-20  хвилин. Можна сказати, що нам дуже пощастило. Але ж не всім так…

– Василю Івановичу, яка демографічна ситуація у Козлиничах? Чи є молодь, чи народжуються діти, чи багато учнів піде у перший клас.

– Село живе, люди працюють, стараються вижити в непростих умовах. В Козлиничах проживає багато молоді. Моя дружина Ніна Романівна, котра працює вчителем початкових класів Козлиничівської ЗОШ, набирає учнів перших класів на новий навчальний рік. В перший клас піде 18 учнів. Це втішає.

– Наскільки відомо, Ваша дружина Ніна Романівна не тільки чудовий педагог, а й займає чітку громадянську позицію, відстоює інтереси громади, які обрали її депутатом Поворської сільської ради.

– Так. В нас – сім'я депутатів. Не можемо стояти осторонь людських проблем, тим паче наших односельчан. Стараємося в міру можливості почути кожного. З дружиною знаходимо порозуміння, при потребі радимося.  Тож нехай всі будуть здорові, нехай кожного минають негаразди, а якщо і виникають якісь проблеми, то щоб їх було під силу вирішити. Миру всім, добра і благополуччя!

Розмову вела  Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: Василь ОЛЕКСЮК на своєму робочому місці.

P.S. Під час підготовки матеріалу до друку Василь ОЛЕКСЮК повідомив, що Ковельське МТМО виділило на потреби фельдшерсько-акушерського пункту додаткові засоби захисту: 20 пар рукавичок, 10 масок та один захисний костюм. Це засоби індивідуального захисту для сільських медиків, які вони отримуватимуть щотижня.

 

« повернутися до списку новин